Труба розбрату. Чому стратегічні об'єкти України до сих пір працюють на економіку РФ?

330

Матеріал з блогу Іллі Киви на сайті LB.ua

Халатність або зрада? Це питання я задаю собі кожен раз, дізнаючись про дії влади, які підривають національну безпеку країни. Коли на четвертому році війни наші стратегічні об'єкти контролюються агресором, що це — свідоме шкідництво або просто головотяпство чиновників?

У 1992 році Україна ратифікувала Бішкекську угоду про розподіл майна колишнього СРСР. Згідно з цим документом, все майно, що знаходилося на нашій території, переходило у власність України. Це стосувалося і української ділянки стратегічного трубопроводу «Самара — Захід», що з'єднував російські НПЗ з угорським містом Ньірбогдань. Однак, на перевірку трубопровід виявився під контролем Росії, а конкретно — компанії «Прикарпаттранснафтопродукт» — дочки російського АТ «Транснафтопродукт». Протягом 10 років (до 2001 року) трубопровід простоював — НПЗ не виробляли достатнього для експорту кількості палива. Однак пізніше ситуація налагодилася, і трубою стали переганяти по 1,2 млн нафтопродуктів в рік. Ще 10 років росіяни розпоряджалися трубою, як хотіли. Але в 2011 році Генпрокуратура схаменулася: з якого дива російська компанія експлуатує українське стратегічне майно? Судові тяжби тривали 4 роки. За цей час почалася війна, і росіяни, розуміючи, що програють суди, спробували знищити трубопровід, викачавши з нього технологічне паливо. СБУ і прокуратура цю диверсію тоді припинили. А в 2015 році Вищий господарський суд виніс вердикт: трубопровід належить Україні!

Але не встигли на судовому рішенні просохнути чорнила, як  трубопроводом зацікавились структури, підконтрольні Віктору Медведчуку. І що робить наш «головний парламентер» з РФ? Витягає на світ Божий все ту ж російську компанію. Росіяни подають прохання про скасування судового рішення за нововиявленими обставинами. І суд охоче рішення скасовує нібито для того, щоб продовжити розгляд справи по суті. Це було в 2016 році. Зараз вже 2018. Справа все ще «розглядається». А росіяни тим часом продали трубу Медведчуку. І той з ентузіазмом став продавати Україні дизпаливо, вироблене на НПЗ країни-агресора. Тільки в минулому році на мільярд доларів продав. І гроші пішли не тільки йому в кишеню, але і в економіку РФ.

А ще по цій трубі йде контрабандне паливо в Європу — це факт, встановлений українською митницею. Але як тільки митники його встановили, хтось «нагорі» попрацював і митниці закрили доступ до пломб і лічильників на трубі.

Злив стратегічного об'єкта країні-агресору — це відверта зрада інтересів України, породження корупції у вищих ешелонах влади. І ні про яке головотяпство чиновників тут не може бути й мови. Україна необхідно повернути під свій контроль всі стратегічні об'єкти. В іншому випадку, в якийсь момент ми можемо виявити, що українська армія залишилася без палива, оскільки «інвестор» перестав його постачати.