«Важливі не слова, а те, з яким серцем ти говориш. Адже щоб бути почутим, не завжди потрібні слова», - І.Кива у відвертому інтерв'ю

117

Про переоцінку цінностей і «особисту релігію». Про те, чому вчить війна і чому вчить сім'я. Про пережите і сьогодення. Голова Соціалістичної партії України, кандидат в Президенти України Ілля Кива відверто в інтерв'ю Олені Кирик (телеканал «NewsOne»).

Питання:Кілька років тому Ви пропонували президенту закрити телеканал «NewsOne», мовляв, він «сепарський», до цього Ви на ньому працювали, зараз Ви частий гість. За цей час що змінилося?

Відповідь:Все змінюється. Ілля Кива працює над собою, тому, що головне питання, яке стоїть переді мною - це удосконалення себе. Ілля Кива вже 3 роки, як повернувся з війни, і це теж один із чинників. І «NewsOne» змінюється, змінюється контент, ви теж ростете і трохи по іншому бачите ситуацію, не так однобоко, і даєте можливість різним політикам, різним точкам зору бути присутнім в своєму ефірі.

«NewsOne» сьогодні став демократичним майданчиком, якой дає можливість людям як висловлювати, так і чути різні точки зору на події в нашій країні. Всі ми змінюємося, час змінюється, ситуації навколо нас змінюються. Головне, щоб все, що ми робимо, - робити чесно, правдиво і щиро. Ось це ніколи не зміниться у Іллі Киви. 

Питання: Оксана Корчинська називає Вас справжнім героєм, який не вміє про це говорити. Це як?

Відповідь: Про це вона говорила, напевно, роки 3 назад. Оксана Анатоліївна познайомилась зі мною, коли я в секторі «М» (маріупольський напрямок в Донецькій області - Ред.) відповідав за ділянку під Волновахою, де потрібно було створити опорні пункти, які могли б зупинити можливий наступ з боку Донецька, тоді це могло дозволити противнику оточити Маріуполь. Це була осінь 2014 року, дуже складна і напружена ситуація. У критичні моменти в людині проявляються критичні риси, які дозволяють контролювати ситуацію, особливо - свій страх. Тоді було страшно нам усім. І від цього залежала боєздатність твого підрозділу. До Оксани Корчинської можна по різному ставитися, але я завжди буду говорити про неї, як про Людину з великої літери. Тому, що вона врятувала багато життів на фронті. Це завжди буде заслуговувати не тільки глибокої поваги, але і пошани. Кожен з нас у своєму житті помиляється, кожен бачить ситуацію під своїм кутом, але порятунок життя або допомога людям завжди залишається в основі. А все інше - це обставини. 

Питання: Чому Вас навчила війна? Який головний урок?

Відповідь: Я думаю, що війна людей змінює, і я не пропагую, але рекомендував би всім чоловікам пройти це випробування - щоб зрозуміти, чого ти вартий. Війна - це переоцінка цінностей. Для мене це була та ситуація, коли я побачив світ по-іншому. Коли я йшов на війну, моєму синові не було й року. Я дуже чекав цього хлопчика, для мене він був дуже важливий, тому, що для чоловіка народження сина є одним з головних подій в житті, це продовження роду, те, до чого я дуже дбайливо ставлюся. Народився мій спадкоємець, а тут почалася війна. І ти розумієш, що ти по-іншому не вихований, по-іншому не вмієш і по-іншому ти і в очі дивитися йому не зможеш, і ти повинен навіть всупереч здоровому глузду йти і виконувати свій обов'язок. Для того, щоб на цих вчинках ріс син.

За першою освітою я дитячий психолог, і знаю, що діти пам'ятають батьків з 3-х, 4-х річного віку. І для мене була ситуація, коли є довгоочікуваний син, але може статися так, що він може мене навіть не пам'ятати. А якщо не повернешся? А що залишиться від батька йому? І ти не зміг зафіксуватися у нього в пам'яті. Для хлопчика дуже важливе відчуття поруч позиції батька, щоб було на кого рівнятися. Адже я так ріс. Я пам'ятаю, які у мене в дитинстві були пріоритети. І йдучи на війну, кожен через щось переступав і щось залишав. Я залишав це «незнання сином свого батька». І коли ви питаєте, що змінилося, я, напевно, просто радів усмішці своєї дитини. На війні мені здавалося, що я готовий все віддати, аби побачити свого сина. Коли я повернувся, а Господь дав мені можливість повернутися живим, я побачив свою усміхнену дитину і подумав - ось це щастя, ось це цінність життя. Те, що ми в звичайному житті не помічаємо, тому, що служимо, на жаль, іншим цінностям, і те, що ми не бачимо, - починаємо цінувати тоді, коли з'являється можливість це все втратити.

Питання: Крім сина у Вас є доросла донька, і перед тим, як ви пішли на війну, що Ви їй говорили? Адже сталося так, що вона пішла по вашим слідам 

Відповідь: Скажу чесно, донька - це окрема сторінка в моєму житті. Я вважав, що половину завдання я вже виконав, тому, що в пріоритеті у дорослої людини є виховання дітей, виховання їх життєздатними особистостями. Тут мені було і простіше, і складніше. Тому, що коли я йшов на війну, їй було 19 років, складний життєвий період перших кроків ще не жінки, але вже не дівчини. І тут потрібен батько. Але мене вразило її рішення, коли я пішов добровольцем на фронт, через рік вона пішла на заочну форму навчання. На той час вона за нашою сімейною традицією вчилася в Національній юридичній академії ім.Ярослава Мудрого (м.Харків - Ред.). У нас є сімейні традиції - вчитися в одних школах, одних вузах. Я люблю і шаную традиції і вважаю їх основою. Ми всі вчилися в одній школі, ліцеї №6 міста Полтава - мама, тато, брати, мої діти, там всі знають прізвище Кива. Моя друга освіта - це академія ім.Ярослава Мудрого, і моя донька поступила туди ж. І в 19 років вона прийняла рішення піти на заочну форму навчання і вступити в добровольчий батальйон.

Питання: Донька перед цим з Вами порадилася?

Відповідь: У нас в сім'ї патріархат. З нинішньої гендерною політикою наш патріархат не співвідноситься, але він є в самому прямому сенсі слова. Всі рішення щодо членів моєї сім'ї приймаю я, позаяк я - старший чоловік. Коли мене не стане, то приймати рішення буде мій брат, якщо його не стане, то буде приймати рішення мій син. Так записано в історії моєї сім'ї. І всі наші жінки знають, що на нас відповідальність за їх життя і ми приймаємо рішення. Тому донька, звичайно, говорила, але я не міг її зупинити. Мені на той момент здавалося, що як її можу захистити в тому 2014 році під Волновахою, в збудованих рубежах, в незрозумілому завтрашньому дні? Вона залишається в Харкові, в вузі, і ніхто не знає, як будуть розвиватися події в нашій країні.

Коли вона сказала, що хоче прийти в добровольчий батальйон і служити, то я сказав «Так». Тоді я сказав собі, що першу сторінку і одне з головних завдань я виконав - моя дочка є справжньою людиною. Вона відслужила 2 роки і залишилася в Національній поліції. У зону АТО вона не виїхала, тому, що на той момент я був уже замначальника Донецького главку, і для того, щоб вона не стала жертвою провокацій, вона залишилася. Статусу учасника бойових дій у неї немає, хоча мені пропонували. Не всі правоохоронці сиділи в окопах і мають дві контузії. Є багато хлопців, з якими я не просто піду в розвідку, а й готовий життя віддати, це справжні громадяни, але є і багато лайна в правоохоронній системі, яке треба чистити. Ось цих упирів, які вискочили на тиждень у відрядження, пересиділи в Краматорську, а потім підсунули документи, щоб їм дали посвідчення УБД. Я міг відправити свою дочку в Краматорськ, щоб вона там відсиділа, а через місяць отримала цей статус. Але це - підло і нечесно!

Вичищати треба з себе і тоді світ буде ставати чистішим.

Питання: В 2014 році Ви намагалися дисциплінувати бійців батальйону «Полтавщина» і тоді проти Вас масово бунтували і скаржилися. Сьогодні Ви шкодуєте про ті методи?

Відповідь: Ні! І був би ще більш жорстким. Це тоді я прийшов в систему і на війну, багато чого не розуміючи і діючи інтуїтивно. Але вихований в дисципліні своїх батьків, я розумів, що підрозділ буде боєздатним тоді, коли буде правильно сприймати команди, коли буде їх правильне виконання, коли буде відповідальність і найголовніше - коли все будуть тверезими. Коли я отримав підрозділ, це був якийсь штрафбат. Але потім у мене в підрозділі, це 2-я рота, був порядок, ми першими танки отримали, першими в зоні АТО, ми були кращі в секторі «М», дисциплінованими, чистими, вимуштруваними. І це була основа нашої боєздатності. Це правда, що методи у мене були жорсткі. В мене не було часу проводити виховні довгі бесіди, мені потрібно було стабілізувати підрозділ.

Питання: Але Ви, як педагог-психолог, вважаєте, що краще застосувати тортури, ніж пояснити?

Відповідь: По-перше, ми з вами говоримо не про дітей, а про людей, яким було по 40 років. В батальйон увійшли штрафники, звільнені з міліцейських рядів, у яких з'явилася можливість через добровольчі батальйони поновитися в посадах і званнях. Там були і даішники, які залетіли на хабарі, і інші, а тут - добровольчий батальйон, куди приймали без великого розбору. Коли я подивився на цю солянку, я запитав: а ви розумієте, що воювати, це і життя віддати в тому числі, а не тільки стояти на блокпостах? Коли нас перевели на Маріуполь, в найжахливішу точку, тоді багато хто і почухав потилицю. Адже хотілося безболісно пройти АТО, а на війні, виявляється, можна було і померти. І коли ти потрапив в залізну дисципліну, де підйоми і вишкіл, коли за відсутності бойових завдань йде робота на полігоні, - кому це сильно сподобається? Частина людей сказали «ми точно такого не хочемо, і ми на таке не підписувалися». Але ті, хто залишилися, всі залишилися живі, взуті, одягнені і нагодовані.

Питання: Яким було найстрашніше покарання за пияцтво?

Відповідь: Ви згадали виховний процес, але ви ж знаєте, що невід'ємною частиною виховного процесу є покарання? Так, я пристібав їх наручниками до стовпів на трасі. І вони стояли, поки не протверезіють. А що мені було робити, якщо навколо стільки зброї, якщо п'яний загубить гранату, у нього в руках залишиться чека, а граната впаде? У мене буде купа крові! А мені ж треба їх повертати матерям і дружинам! Мені що, треба було сидіти і пояснювати 40-річному чоловікові, що пити зі зброєю в руках це недобре? У мене на це не було часу. Я і пристібав до стовпа і говорив: нехай проїжджаючі дивляться, як ти відважно Батьківщину захищаєш. А то всі фотографії додому шлють, коли доблесні з автоматом і на БТРі. Ні, ні, ось постій біля стовпа. 

Питання: Після цього Ви зустрічалися з кимось їхніх бійців батальйону «Полтавщина»? хтось вам сказав спасибі за дисципліну? 

Відповідь:Хлопці чудово знали, що я все робив разом з ними - і їв з ними в їдальні і виконував бойові завдання, і спав на підлозі. Я нічим не відрізнявся, єдине, що на мені відповідальності за їх життя було більше. І ті, хто зі мною зону бойових дій пройшов, ті це прекрасно розуміють. Знають, пам'ятають і вдячні. Звичайно, я зустрічаюся зі своїми бійцями, звичайно, переписуюсь. У цій історії є здоровий глузд, я так робив для того, щоб вони залишилися живі. 

Питання: Щодо наркотиків в зоні АТО? Наскільки це явище поширене?

Відповідь:Не було такої історії, як про це намагаються говорити. Були окремі випадки, я більш, ніж впевнений. Війна - це не тільки герої, війна - це і величезна кількість виродків, які, використовуючи своє становище і ситуацію, намагаються вирішити свої фінансові питання або задовольнити своє ображене самолюбство, реалізуватися. На жаль, війна - це завжди дві сторони медалі, темна і світла. На одній ми будемо виховувати своїх дітей, а другою ми будемо їх лякати. 

Питання: Але героїв більше?

Відповідь: Героїв багато не буває. Думаю що ні. Бруду було дуже багато. Особливо, в перших хвилях (мобілізації і добровольців в 2014 році - Ред.). Люди ж використовували цю площадку. Я сидів в АТО без ротації півтора року, мій батальйон повертався, а я залишався на позиції. Просто, коли дивишся на 20-річних хлопчаків, які приїжджають, а ти, 40-річний, дивишся йому в очі і думаєш: як ти сядеш в автобус і поїдеш додому і залишиш цього пацана, який не розуміє, що відбувається? І це мене змушувало залишатися. Потім я бачив, як ці очі хлопчаків перетворювалися в чоловічій рівний, а часом і важкий погляд. Історія становлення таких чоловіків заслуговує на повагу. Тому, що саме на війні наші хлопчики стають справжніми чоловіками.

Питання:у Вас багато ворогів?

Відповідь:Так.

Питання: З чим це пов'язано?

Відповідь: Я з дитинства правдолюб, за словом в кишеню не лізу, і не звик проходити повз. Мене так виховували. Я завжди втручався в конфлікти і шукав правду. Тому у мене ворогів більш, аніж достатньо. Ви мене знаєте з 2016 року, за цей час моя риторика може і змінилася, але я завжди говорив правду. Тоді це було, можливо, не так грамотно. Але моя позиція була, є і буде: є добро і є зло, є чорне і є біле, і півтонів для мене не існує. 

Питання: Влітку 2016 року в Херсоні на Вас було здійснений замах. Зараз відомо, хто за цим стоїть і з чим це пов'язано?

Відповідь: Я заїхав у двір і одразу по автомобілю почали стріляти, потім кинули гранату. Я викотився і почав відстрілюватися. Але, слава Богу, після війни пострілів не особливо боїшся. Я думаю, зараз це завислий «глухар». Звичайно, я тримаю руку на пульсі, але на сьогодні у нас є не просто кримінальні злочини, але кримінальні злочини, перемазаний політикою. Це зовсім інша історія. Кримінальна, і, як я думаю, за участю людей, які на той момент були зручні сьогоднішній владі. Це історія блокади Криму, історія позиції. Але це тільки мої припущення, це не фабула цієї кримінальної справи.

У нас тоді був ряд конфліктів і з окремими особистостями татарської національності, які на той момент були зручні влади. А про їх діяннях на кордоні з окупованих Кримом ми почуємо ще не одну історію. А на той момент я зайняв досить жорстку позицію - грабувати проїжджаючі автомобілі і встановлювати свої порядки ви точно не будете, тут закон України і блокпости з отриманням грошей з проїжджаючих працювати не будуть. Тоді мені цього не давали говорити, позаяк татари - це священна корова.

У мене є друзі-татари, які пішли на фронт з 2014 року, і до сих пір тримають зброю в руках. Але серед тих, хто був на кордоні з окупованим Кримом, чомусь не було бажаючих потрапити на фронт. А ось зброю ми у них потім знайшли, і в достатній кількості. Я говорю про батальйон «Аскер», в якому знайшли і кулемети, і гранатомети. Тоді про це не давали говорити. Владі було незручно, щоб татари були показані в незручному світлі. Але правда, вона одна, рано чи пізно ми її дізнаємося.

Питання: У Вас охорона є?

Відповідь: На посаді начальника Департаменту протидії наркозлочинності я фігурував в не одномій карній справі не просто, як учасник і як свідок. Тому, що я особисто розробляв окремих осіб і брав участь в їх затриманні. Мало того, я до сих пір є головним свідком у ряді кримінальних проваджень щодо кримінальних авторитетів. І скажу вам чесно - мені судом була встановлена цілодобова охорона, тому, що по тим справам проходили досить серйозні кримінальні люди. Але поруч зі мною знаходяться мої помічники. На сьогодні на мені багато обов'язків: я і глава профспілки МВС, і керую Соціалістичною партією України. І, звичайно ж, біля мене постійно знаходиться людина, яка допомагає мені, це мій помічник, консультант.

Питання: Він виконує і функції охоронця? 

Відповідь:Подивіться на мене, хто повинен біля мене ще знаходитися, щоб мене ще й охороняти? Ні. Він - зброєносець, я це так називаю. 

Питання: А зброя завжди при Вас? 

Відповідь:Чесно кажучи, так.

Питання: В 2016 році в соцмережах були Ваші фотографії зі зброєю в поїзді

Відповідь: На фото ви бачите, що офіцер поліції, підполковник, заходить на роботу, так в чому питання? Оперативна кобура з застібкою, пістолет в кобурі. Чому, коли ви бачите поліцейського у формі і зі зброєю, питань це не викликає? На момент, коли були зроблені фото, я був при виконанні обов'язків, пістолет в кобурі. Я повертався з відрядження, зі Львова, ми їхали на затримання групи. Єдине що - я зняв піджак, одна людина сфотографувала і в соцмережах піднявся галас. Поліцейський може бути зі зброєю, нам це дозволено законом. Ця вся історія - це створення конфліктів на рівному місці. 

Питання: Давайте поговоримо про політику. Ви очолюєте Соцпартію, а за світоглядом ви соціаліст?

Відповідь: Я виховувався в сильній, комуністичної, просоченої принципами сім'ї. Один дід - герой Радянського союзу, другий дід - полковник МВС. Ми там під гімн прокидалися і засинали. І це добре, тому що навчило мене любити Батьківщину. Коли наводять як приклад Шухевича і Бандеру, то я кажу, що я їх не знав, але я знав свого діда, і на фронт пішов, тому що він мене так навчив. Сьогодні всі плюють на радянське минуле, але нас там вчили любити і захищати, цінувати і поважати, говорити правду, не бути зрадником, жити чесно, не красти. Це все те, що нам прищепили наші батьки. 

Питання: Черчілль говорив, що вроджена вада капіталізму - це нерівномірний розподіл благ, вродженя перевага соціалізму - це рівномірний розподіл злиднів.

Відповідь: Для мене соціалістична ідея полягає в соціальній захищеності. Мене люблять питати, які книги Леніна я читав. Так ось хочу сказати, що моя основна задача - щоб люди в нашій країні відчували себе людьми і були захищені. 

Питання: Дмитро Корчинський якось порівняв Вас з молодим Дональдом Трампом. Як Вам така асоціація?

Відповідь: Дмитро Олександрович - це теж мій близький друг, чоловік-брила, чесний і щирий. Ми теж познайомилися з ним на фронті. Чому з Трампом? Напевно, тому, що теж досить різкий.

Питання: Ви самі себе з Трампом асоціюєте? Або з кимось іншим зі світових лідерів?

Відповідь: Я досить скромний, інтелігентний чоловік і добре вихований. І асоціювати себе з Черчіллем або Трампом, великими людьми, які змінюють або вже змінили історію світу - мені поки рано. Мені ще працювати і працювати над собою. Але принциповість і порядність - це те, до чого дійсно потрібно прагнути, і за що боротися, в першу чергу - з собою. 

Питання: Не можу не запитати про гендерну рівність. Колись Ви казали про Деканоїдзе, що Вам її складно сприймати, як керівника. Чому?

Відповідь: Я колись сказав, що найпершим і найбільшим сексистом став Ісус Христос, своїм сходженням на хрест він назавжди розділив позицію чоловіка і жінки. Ми всі будемо молитися Господу, і представляти чоловіка. І чоловік здіснив вчинок, який дійсно врятував світ, адже це було в ім'я порятунку всіх.

У чому мій полягає мій сексизм? Я хочу все найскладніше, важке відбувалося з нашими, чоловічими життями. Я хочу, щоб жінки завжди залишалися найсвітлішим і теплим явищем, щоб чоловіки завжди звеличували жінок і обожнювали. Тому, що жінки народжують дітей. І ця місія не може бути перекреслена ні політикою, ні важкою роботою. Ми повинні боротися, ми повинні за жінок гинути. Я вважаю, що чоловік повинен жінку оберігати, захищати і заради неї жити. Ось і весь мій сексизм.

Питання: Ви збираєтеся одружитися?

Відповідь: Звичайно. Я зобов'язаний це зробити. Єдине що, я дуже ідеалізую жінку, нескінченно люблю і поважаю свою матір і свою дочку. Але мені складно піддати людину такому випробуванню, як я. У мене досить аскетичний спосіб життя, і зі мною правда важко. Я ніколи не боявся відповідальності, а відносини - це в першу чергу відповідальність, відносини - це постійна робота. Просто я до цього дуже серйозно ставлюся.

Я був одружений, коли мені було 15 років. Як порядна людина, запропонував руку і серце дівчині, яку полюбив, і був настільки наполегливий, що мені було неможливо відмовити. Коли мені було 16 років, на світ з'явилася моя дочка, я закатав рукава і пішов працювати. Я заробляв і вчився, і зараз пишаюся тим, що почав себе виховувати і почав розуміти, що таке відповідальність за життя тих, хто поруч зі мною.

На відносини треба витрачати всю енергію, їх треба будувати. Сьогодні я не можу собі цього дозволити, тому, що я повинен працювати в зовсім іншому напрямку.

Але прийде час, і ви побачите весілля, я буду щасливий зробити моїй коханій жінці пропозицію. Буде саме так, з пропозицією, позаяк я християнин і іншого не допускаю.

Але нехай пройде цей складний момент для нашої країни, так як боюся я в тому числі, щоб знову не довелося брати в руки зброю і йти на фронт. Не те, щоб я цього боюся, просто я розумію, що так може бути.

Питання: Коли Ви стоїте перед великою аудиторією, про що думаєте?

Відповідь: Взаємини з людьми для мене - ціла релігія. Кожен раз я намагаюся розкритися і фальш я не допускаю, тому що якщо ти не віриш в те, що говориш, або говориш з підтекстом - люди завжди це відчувають. Це дуже забирає енергетику навіть у спілкуванні з однією людиною, а коли ти виходиш до людей, то ти повинен в них розчинитися. Адже якщо вони не відчувають тебе, то вони тобі не повірять. Важливі не слова, а то, з яким серцем ти говориш. Адже, щоб бути почутим - не завжди потрібно вимовляти слова.

Питання: Вас надовго вистачить? Я маю на увазі, з урахуванням таких високих моральних витрат

Відповідь: Я щиро вірю в те, що, якщо Господь Бог дав мені повернутися з війни живим, то він мене і веде. Все, що я роблю, я роблю задля слави Господу.

На війні я дуже сильно боявся. Незважаючи на те, що я великий і суворий, я боявся. Не знаю, що вам розповідають інші гості студії, але я вміло приховував свій страх, переступаючи через себе. У всіх випадках мене рятував Господь. І серед тих, хто повернувся з війни - невіруючих немає. Тому, «віддай справи свої Господу, і вони здійсняться».

Я думаю, що сил у Іллі Киви вистачить стільки, скільки буде зручно Господу Богу!